Використання алгоритму для розробки індивідуалізованого лікування гострих розривів ахіллового сухожилля
CARTA звучить перспективно, але найбільший її плюс був не там, де очікували основний результат
Дослідження припускає, що не кожен розрив ахіллового сухожилля потребує однакового рішення щодо лікування, але цей алгоритм поки що не є остаточною інстанцією
Для клініцистів найцікавіший висновок може бути не стільки в тому, «операція чи без операції», скільки в тому, хто може безпечно уникнути хірургічного втручання
Вступ
Після гострого розриву ахіллового сухожилля існують як оперативні, так і неоперативні шляхи лікування. Дослідження вказують, що в довгостроковій перспективі немає чіткої різниці, якщо оцінювати результати за повідомленнями пацієнтів або функціональними показниками. Оскільки це породжує невизначеність щодо того, який шлях допомоги обрати, у дослідженнях зазвичай розглядали ризик повторного розриву та несприятливі події як важливі кінцеві точки, щоб спрямовувати процес прийняття рішень. Неоперативне лікування пов’язують із вищим ризиком повторного розриву, а хірургічне — із ризиком післяопераційних несприятливих подій або ускладнень, як-от тромбоз глибоких вен чи інфекція. Тож питання про те, що саме вважається найкращим підходом до ведення, досі не має однозначної відповіді. Це дослідження мало на меті оцінити ефективність індивідуалізованого підходу до прийняття рішень при гострих розривах ахіллового сухожилля, адже відсутня ланка — не просто те, що в середньому хірургія чи неоперативне лікування краще, а чи можемо ми визначити підгрупу пацієнтів, які з більшою ймовірністю отримають користь від операції. Саме тут Copenhagen Achilles tendon Rupture Treatment Algorithm, або CARTA, стає клінічно цікавим. Замість того щоб призначати лікування на основі загальної переваги хірургії чи неоперативного підходу, CARTA спирається на ранні результати ультразвукового дослідження, щоб допомогти ухвалити рішення.
Методи
У цьому дослідженні перевіряли, чи може індивідуалізація на основі ультразвуку зменшити непотрібні операції, зберігаючи — або навіть покращуючи — результати після гострого розриву ахіллового сухожилля. У випробуванні Toft et al. порівнювали лікування за індивідуалізованим алгоритмом лікування розриву ахіллового сухожилля у Копенгагені (CARTA) із стандартною (за замовчуванням) консервативною тактикою та зі стандартною (за замовчуванням) оперативною тактикою у дорослих із гострим розривом ахіллового сухожилля. Алгоритм оцінює перекриття кінців сухожилля та подовження сухожилля незабаром після розриву. Якщо розірвані кінці сухожилля добре співставлені й не мають надмірного подовження, може бути достатнім консервативне лікування; якщо перекриття погане або подовження суттєве, хірургічне втручання може бути більш обґрунтованим.
Було проведено проспективне рандомізоване контрольоване дослідження (RCT) у п’яти данських ортопедичних відділеннях у період з 2018 по 2023 рік. У дослідження включили осіб віком від 18 до 65 років, яким у відділенні невідкладної допомоги діагностували гострий розрив ахіллового сухожилля. Після встановлення діагнозу пацієнтів іммобілізували за допомогою низького лонгетного пов’язування в максимальному комфортному положенні плантарної флексії гомілковостопного суглоба. Упродовж 7 днів їх оглянули в амбулаторній клініці та перевірили на відповідність критеріям включення.
Критерії включення були такими:
- При гострому повному розриві ахіллового сухожилля, що визначається наявністю пальпованого дефекту, неможливістю виконати підйом на носок на одній нозі та позитивним тестом Томпсона
- Початкове лікування: гіпсова лонгета з низьким розщепленням або walker-черевик із чотирма спадними клинами; гомілковостопний суглоб був у максимально комфортній підошовній флексії, і це було розпочато протягом 24 годин після травми
Пацієнтів виключали, якщо перші 24 години не використовували, щоб зафіксувати стопу в гіпсі чи ортезі з walker-черевиком, якщо розрив ахіллового сухожилля стався в дистальних 1,5 см сухожилля (тобто в межах 1,5 см від прикріплення до п’яткової кістки), або якщо розрив був у міотендинозному з’єднанні m. triceps surae. Також виключали пацієнтів із попереднім розривом ахіллового сухожилля на будь-якій з ніг, якщо протягом останніх 6 місяців їх лікували фторхінолонами або кортикостероїдами, або якщо в них була діабет. Крім того, виключали людей з іншими станами до травми, які призводили до зниження функції. І, нарешті, виключали пацієнтів, якщо існувало протипоказання до операції — наприклад, тяжкий атеросклероз без пальпованого пульсу на стопі або порушення цілісності шкіри в ділянці ахіллового сухожилля.
У РКД було 3 групи дослідження, а учасників рандомізували в одну з трьох груп. Ці 3 групи були такими: індивідуалізоване лікування CARTA, стандартне (за замовчуванням) консервативне лікування без операції або стандартне (за замовчуванням) операційне лікування.
Група CARTA проходила лікування за двоетапним ультразвуковим алгоритмом. Спочатку оцінили накладання сухожиль. Пацієнт лежав на животі: коліно було зігнуте на 10–20 градусів, а гомілковостопний суглоб утримували приблизно в 10 градусах плантарної флексії, або ж виставляли відповідно до контралатеральної сторони. Спочатку дослідник виконав сканування в поздовжньому напрямку, щоб знайти розрив, а потім повернув датчик на 90 градусів, щоб оцінити поперечну площу поперечного перерізу в ділянці розриву.
- Якщо менше ніж 25% волокон сухожилля перекривалися одразу проксимальніше місця розриву, пацієнту призначали оперативне лікування.
- Якщо перекриття сухожиль становило щонайменше 25%, другий етап оцінював подовження сухожилля за допомогою Copenhagen Achilles tendon Length Measure. Вимірювали відстань між краніальним полюсом п’яткової кістки (calcaneus) та найбільш дистально розташованими м’язовими волокнами медіальної литкового м’яза (medial gastrocnemius). Вимірювали обидві ноги, а різницю виражали у відсотках від непошкодженої сторони. Якщо подовження було менше 7%, пацієнтів лікували без операції. Якщо подовження становило 7% або більше, пацієнтів лікували хірургічно.

Нехірургічний протокол включав іммобілізацію в легкому циркулярному гіпсі з гомілковостопним суглобом у максимально комфортному положенні плантарної флексії на 3 тижні, а потім — бандаж (walker boot) на 6 тижнів. Хірургічний протокол передбачав регіонарну анестезію та відновлення сухожилля протягом 2 тижнів після травми із застосуванням техніки подвійного шва Кессельєра. Після операції пацієнтів також іммобілізували в гіпсі на 3 тижні, а потім — у walker boot на 6 тижнів.
Під час 6 тижнів у бандажі для ходьби (walker boot) згинання в напрямку підошви (plantar flexion) поступово зменшували до нейтрального положення, а також розпочали прогресивне навантаження. Реабілітацію починали з трьох щоденних підходів по 10 повторень активних рухів у гомілковостопному суглобі без опору — дорсофлексії та підошовного згинання — після того, як пацієнта перевели в бандаж. З 10-го по 13-й тиждень пацієнти виконували домашні вправи. Починаючи з 14-го тижня вони проходили 3 місяці стандартизованої реабілітації під керівництвом фізіотерапевта в муніципалітеті.

Оцінки/контрольні обстеження проводили на 6 і 12 місяці. Спочатку була 5-хвилинна розминка на велотренажері з мінімальним опором, а потім — кут спокою сухожилля Ахілла, тест «Heel-Rise Work Test» і в кінці — ультразвукове обстеження.
Основним результатом був індекс симетрії кінцівок у Heel-Rise Work Test через 12 місяців. Під час цього тесту пацієнти виконували підйоми на носок на одній нозі до виснаження — спочатку на здоровому боці, а потім на травмованому. Датчик, закріплений на п’яті, під’єднували до програмного забезпечення MuscleLab, яке реєструвало кількість повторень і висоту підйому. Роботу оцінювали як результат травмованої кінцівки відносно здорової. Різницю в 10 відсоткових пунктів вважали мінімально клінічно значущою різницею.
До вторинних результатів входили тест Heel-Rise Work Test через 6 місяців, Heel-Rise Height, загальний бал Achilles tendon Total Rupture Score, шкала активності Tegner, Copenhagen Achilles tendon Length Measure, кут спокою сухожилка Ахілла, а також ускладнення або несприятливі події.
Результати
Усього включили 300 пацієнтів і рандомізували їх у одну з трьох груп: 101 — до CARTA, 100 — до консервативного (неоперативного) лікування та 99 — до оперативного лікування. Групи були подібні на старті. Учасники були переважно чоловіками — приблизно три чверті вибірки — із середнім віком близько 41 року.

У групі CARTA 65 із 101 учасника, або 64%, були відібрані алгоритмом для оперативного лікування. Це означає, що CARTA відібрала для операції майже дві третини пацієнтів на основі ультразвукової морфології, при цьому приблизно в однієї третини уникала хірургічного втручання.
Через 12 місяців первинний результат не показав статистично значущих відмінностей між групами. Індекс симетрії кінцівок за тестом Heel-Rise Work Test становив 69% у групі CARTA, 64% у групі безопераційного лікування та 67% у групі оперативного лікування. CARTA була на 5 відсоткових пунктів кращою за безопераційне лікування, але довірчий інтервал коливався від -3 до 12, а значення p становило 0,20. CARTA була на 2 відсоткові пункти кращою за оперативне лікування: довірчий інтервал — від -5 до 9, а p value дорівнювало 0,61. Отже, CARTA не покращувала первинний функціональний результат порівняно ні з жодною зі стратегій “за замовчуванням”, ні з альтернативною стратегією лікування.

Для результатів, які повідомляють пацієнти, CARTA показала кращі результати, ніж неопераційне лікування, через 12 місяців. Загальний бальний показник Achilles tendon Total Rupture Score (ATRS) був 65 у групі CARTA проти 57 у групі неопераційного лікування — тобто різниця становила 8 балів. Це було статистично значущим і дійшло до порогу, який автори вважали клінічно значущим. За цим показником CARTA суттєво не відрізнялася від операційного лікування.
Група CARTA також показала статистично значущу різницю в Суб’єктивному куті спокою ахіллового сухожилля (ATRA) порівняно з неоперативною групою через 12 місяців. Різниця становила приблизно -2 градуси, що вказує на менші втрати кута спокою, але клінічний зміст цього є невизначеним. Інші показники, пов’язані з довжиною сухожилля, включно з Висотою підйому на п’яті (Heel-Rise Height) та ультразвуковим вимірюванням довжини ахіллового сухожилля Copenhagen Achilles tendon Length Measure, не продемонстрували значущих відмінностей між групами.
Розрив повторно став найвиразнішим клінічним вторинним результатом. Повторний розрився стався у 3% групи CARTA, у 11% групи без оперативного лікування та у 1% групи з оперативним лікуванням. CARTA суттєво знизила частоту повторних розривів порівняно з консервативним підходом — відносне зниження на 73%. Водночас CARTA не відрізнялася від оперативного лікування за частотою повторних розривів.

Ускладнення траплялися рідко, але це було важливо. Було по одному випадку тромбоемболії легеневої (ТЕЛА) в групі CARTA та в неоперативній групі. В операційній групі був один випадок глибокої інфекції, і він був тяжкий: знадобилося хірургічне видалення всього сухожилля, що призвело до втрати можливості займатися спортом і повернення до роботи лише на умовах неповної зайнятості. Цей одиничний випадок показує, чому важливо уникати непотрібного хірургічного втручання — навіть коли частота хірургічних ускладнень низька.
Питання та думки
Діагноз встановили в приймальному відділенні, і всі розриви ахіллового сухожилля були гостро-початковими травмами. Це важливо пам’ятати, адже в фізіотерапевтичній практиці ми часто маємо справу з людьми, які вже не перебувають у такій прямій гострій фазі. Їхній шлях ведення в більшості випадків уже визначений ще до того, як ми підключаємося. Втім, якщо ви працюєте з командами спортсменів, вам можуть траплятися саме такі гострі розриви ахіллового сухожилля — і ці знання корисні, щоб допомогти медичним командам у прийнятті рішень. Але під час роботи в більш амбулаторних умовах варто враховувати обмежену узагальнюваність.
Також важливо врахувати виключення розривів, розташованих на відстані 1,5 см від п’яткової кістки. Ймовірно, це задумували, щоб не включати інсерційні розриви ахіллового сухожилля, де морфологія сухожилля, інтерпретація ультразвуку, характер загоєння та хірургічні рішення можуть відрізнятися від розривів у ділянці міделастинного шару, які CARTA призначена класифікувати.
Реабілітаційні строки описали на рисунку 2, але без великої кількості деталей. Додаткові матеріали цього дослідження дали більше розуміння реабілітаційних процесів. Загалом пацієнтам рекомендували спочатку (протягом перших 4 місяців) розігріватися на велотренажері, де педаль підкладається під середину стопи (midfoot); носити взуття щонайменше з 1 см підйомом під п’яткою як у приміщенні, так і на вулиці; а також під час вправ перші 6 місяців тримати коліно позаду лінії пальців.
З 9-го по 13-й тиждень пацієнти виконували домашню програму двічі на день. Вона включала вправи на рухливість гомілковостопного суглоба, підошовне згинання з опором еластичною стрічкою, зміцнення m. gluteus medius, двосторонні або модифіковані підйоми на п’яту, тренування балансу на одній нозі та корекцію ходи перед дзеркалом. Додаткові вправи для тренування ходи дозволялися раз на тиждень, а їзду на велосипеді на вулиці можна було починати після 13 тижнів.
З 14-го тижня пацієнтам почали проводити реабілітацію під керівництвом муніципального фізіотерапевта один раз на тиждень, поєднуючи це з щоденними домашніми вправами, якщо це було можливо. Програма була зосереджена на прогресивному зміцненні литкових м’язів, м’язів нижніх кінцівок, балансі, пропріоцепції та здатності ходити. Вправи включали ходьбу навшпиньках, прогресивні підйоми на п’ятки, жим ногами на одній нозі, баланс на батуті, підйоми на п’ятки в положенні «місток», випади, роботу на еліптичному тренажері та завдання на баланс.
Біг підтюпцем на рівній поверхні можна починати після 16 тижнів, але лише якщо пацієнт здатний виконати 5 підйомів на п’яті, досягаючи щонайменше 90% максимальної висоти. Після 20 тижнів навантаження збільшували ще більше — з обережним введенням стрибкових вправ і вправ на баланс-платформі. Через 6 місяців починали тренування, специфічні для спорту: у більшості пацієнтів дозволяли командні тренування в межах 6–9 місяців, а змагання або ігрову практику — після 12 місяців.
Поговори зі мною про ботаніку
Автори виключили пацієнтів, яких лікували фторхінолонами або кортикостероїдами, ймовірно тому, що ці препарати можуть негативно впливати на стан сухожиль і пов’язані з підвищеним ризиком розриву ахіллового сухожилля. Якби їх включили, це могло б внести змішувальний фактор: гірше загоєння, більша розтяжимість або повторний розрив могли б бути наслідком медикаментозних змін у сухожиллі, а не самої стратегії лікування. Тому таке виключення допомогло зробити вибірку більш однорідною та сфокусованою саме на типових гострих розривах ахіллового сухожилля.
Рандомізація використовувала блоки по 12 у межах кожного центру через захищену електронну базу даних. Пацієнтів і хірургів не можна було засліпити, але оцінювачі результатів були засліплені під час ключових функціональних оцінок: вони закривали область ахіллового сухожилля непрозорою стрічкою завширшки 5 см ще до того, як пацієнтів направляли в амбулаторну клініку. Так у разі операції не було видно рубця, щоб зберегти засліплення інвестигатора. Стрічку знімали лише безпосередньо перед оцінкою довжини за допомогою ультразвуку, тож саме ця частина оцінювання неминуче ставала незасліпленою.
З огляду на це можна припустити, що CARTA може бути компромісом між рутинним хірургічним втручанням і рутинним нехірургічним лікуванням. Порівняно з рутинною оперативною тактикою CARTA зменшила частку пацієнтів, яких спочатку вели хірургічно: 65/101 пацієнтів у групі CARTA були відібрані для операції на підставі результатів ультразвукового дослідження, тобто 64% пройшли операцію, а 36% змогли уникнути первинного хірургічного лікування. Тому твердження авторів про «зменшення хірургічної активності на 36%» найкраще розуміти як зниження початкового розподілу на операцію на 36 відсоткових пунктів, а не як підтверджене зменшення кількості всіх операцій протягом повного 12-місячного шляху, оскільки відстрочені операції після повторного розриву були висвітлені не повністю. Порівняно із стандартним (за замовчуванням) нехірургічним веденням CARTA зменшила частоту повторних розривів з 11% приблизно до 3% — абсолютне зниження на 8 відсоткових пунктів, або приблизно на 8 менше повторних розривів на 100 пацієнтів. Якщо сформулювати відносно, ризик повторного розриву при CARTA становив приблизно 27% від нехірургічного ризику, що відповідає повідомленому авторами відносному зниженню на 73%. Це дає приблизне число, потрібне для лікування (NNT), рівне 13, хоча інтерпретувати це варто обережно, адже повторний розрив був вторинним результатом і подій було небагато. Коротко кажучи, CARTA не покращила первинний функціональний результат, але може зменшувати частоту повторних розривів порівняно з нехірургічним лікуванням, водночас уникаючи первинної операції приблизно у третини пацієнтів порівняно з рутинним оперативним підходом.
Хоча основний аналіз результатів Functional Heel-Rise Work Test не показав істотних відмінностей між групами, вторинні показники вказують на потенційно важливу різницю між досліджуваними групами. Це обґрунтовує подальші дослідження, спрямовані на вивчення цих результатів у рамках аналізу первинного кінцевого результату, а поки що ці дані залишаються попередніми.
Повідомлення на пам'ять
Так яка підгрупа пацієнтів, імовірно, отримає найбільшу користь від хірургічного лікування? Ця робота припускає, що, використовуючи алгоритм Copenhagen Achilles Rupture Treatment Algorithm (CARTA), пацієнти з поганим перекриттям сухожилля або з раннім подовженням сухожилля можуть бути більш доречними кандидатами на операцію. Втім, це дослідження не доводить однозначно, що саме ця підгрупа унікально виграє від хірургічного втручання, оскільки тестували стратегію лікування під контролем ультразвуку, а не напряму рандомізували ці конкретно визначені за УЗД підгрупи на операцію проти консервативного лікування. Дослідження показує, що CARTA не покращив первинний функціональний результат, але зменшив кількість повторних розривів порівняно з консервативним лікуванням і дозволив уникнути першочаткової операції приблизно у третині пацієнтів порівняно з рутинною оперативною тактикою. Оскільки повторний розрив був вторинним результатом із відносно невеликою кількістю подій, цей висновок варто розцінювати як перспективний, але все ще такий, що потребує підтвердження в майбутніх дослідженнях, спеціально розроблених для його прямого тестування.
Посилання
НА ЩО ЗВЕРНУТИ УВАГУ, ЩОБ ЗАПОБІГТИ ТРАВМАМ ПІДКОЛІННОГО СУХОЖИЛЛЯ, ЛИТОК ТА КВАДРИЦЕПСІВ
Незалежно від того, чи працюєте ви зі спортсменами високого рівня або аматорами, ви не хочете пропустити ці фактори ризику, які можуть піддати їх підвищеному ризику травм. Цей вебінар допоможе вам виявити ці фактори ризику та попрацювати над ними під час реабілітації!